[Verse 1] Межові клітини — стіни відчувають тілом, Солстад у двадцять восьмому дав їм перше імено світле, Вздовж стіни кімнати — спалах, наче лінія вогню, Не кут, не центр, а окрай, де тіло чує межу свою. Субікулум має родичів — вектори до стін, Левер дев'ятий рік знайшов їх у шарах глибинних, Відстань і напрямок разом — вектор, а не крапка, Карта простору тримається на цих стовпах, як хатка. [Chorus] Межові тримають стіни, швидкісні рахують крок, Об'єктні тягнуть нитку до речі, наче гачок, Три клітини — три опори компаса в голові, Без них блукала б карта в тумані, в кривій траві. [Verse 2] Клітини швидкості лінійні, мов шкала на спідометрі, Кропф у п'ятнадцятому році виміряв їх метри, Чим швидше біжиш — тим частіше іскра в розряді, Контекст їм байдужий: поле чи сходи — однаково раді. Вони дають вхід шлях-інтеграції, крок додають до кроку, Чистий сигнал швидкості, без фону, без підлоги і без стуку, Помнож на напрямок голови — отримаєш зсув вектора, Так народжується слід, що веде крізь безкольорова простора. [Chorus] Межові тримають стіни, швидкісні рахують крок, Об'єктні тягнуть нитку до речі, наче гачок, Три клітини — три опори компаса в голові, Без них блукала б карта в тумані, в кривій траві. [Verse 3] Хойдал дев'ятнадцятого відкрив мову не для вух, Об'єктно-векторні клітини несуть вість без зайвих рух, Не місце кодують — а стрілку до речі, кут і відстань, Пересунь предмет — і клітина слідом летить, як вість. Прив'язка не до стін, а до того, що поруч сидить, Уявіть компас, що завжди на чашку чи стілець глядить, Нейрон не питає "де я", питає лише "де воно", Ось так мозок помічає світ — предметно, нетло. [Verse 4] Діль у сімнадцятому рахував клітини без гратки, Неперіодичні — більшість в МЕС, не ждіть від них решітки, Мерехтять нерегулярно, мов суміжжя — крайова смуга, Де різні сигнали сходяться, там зв'язку туга. Хардкасл у п'ятнадцятому дав моделям пояснення: Біля стін межові сигнали гасять похибку зміщення, Інтеграція шляху дрейфує, стіна — як якір в тумані, Перезавантажує лічильник, коли ти близько до грані. [Verse 5] А є ще клітини голови напрямку, компас живий у кістці, Таубе і Ренчон знайшли їх раніше, у темній корі потилиці, Вони не рахують кроки, не бачать предмет чи стіну, Лиш кажуть, куди обернулось обличчя, яку тримаєш вершину. Разом з межею, швидкістю й ціллю — вже чотири голоси хору, Кожен співає своє, та разом будують опору, Мозок — оркестр без диригента, та ритм не губиться ніколи, Бо кожна клітина знає своє, вузьке, але вірне коло. [Bridge] Склади разом стіну, швидкість і предмет, Три клітини пишуть просторовий сюжет, Без гратки, без ритму — решта лиш тло, А суміжжя країв — де сходиться число. [Outro] Межові, швидкісні, об'єктно-векторні — три кити, Тримають карту розуму, щоб ти не загубивсь в житті, Солстад, Левер, Кропф, Хойдал, Діль, Хардкасл — імена, В одній клітині мозку ціла наукова луна.
← Напрямок голови і кон'юнктивні клітини | Латеральна ЕК: об'єкти, запахи, час →